Впевнена, хоча б раз, запитання — як же тебе правильно сварити? виникало у власників цвергів.
Не впевнена, що відповідь на нього було знайдено.
Бо у справжнього цвергшнауцера спроби його насварити викликають здебільшого здивування.
Приблизно так це відбувається — Хто?! Я?! Ти впевнений? Нумо, подивись ще раз на мене, хіба я можу таке учворити? Все ще вагаєшся? Добре… а так? (ставить лапи на тебе і заглядає в очі) І так вагаєшся? Що жжжж… дуже шкода, що мені дістався такий недовірливий власник…
Це останнє, що він промовить своїм виглядом і гордо піде геть. А ти залишися мовчки стояти, бо вже нема кого сварити, і щастячко завіялось вітатись з усіма іншими або просто зайнялось своєю справою.
Є ще такий варіант поведінки — Ти справді думаєш мене сварити? Ось прямо по справжньому? (понурює голову, весь стискається у маленьку нещасну всіма затуркану грудочку).
Тут тобі стає дуже соромно за саму думку, і вже зовсім не хочеться сварити, бо розумієш, що всі пошкодження світу не варті страждань твого бородатого. Змінюєш гнів на милість і просто замислюєшся як це все швиденько прибрати, поки ще хтось не побачив та не дорікнув тебе в слабохарактерності. Тим часом цверг розпрямляє «крила» і спокійно чимчикує по своїх справах.
Але якщо серйозно, то це важливе запитання — коли та як можна і треба сварити за шкоду.
Я не дарма почала розмову саме з вигляду який робіть цверг, коли намагаєшся його сварити. Бо великою помилкою власників є те, що вони вважають, що собака відчуває провину за заподіяну шкоду. Ніт. Прийміть це.
Все, що ви бачите на мордах, у позах та рухах коли сварите — це бажання аби власник заспокоївся. Всі ці опускання морди, покаянний погляд, згорблена спина, це лише поза, що каже, — Заспокойся, все ок! Ти головне не нервуй… все норм, бачиш?
Тож розберімося за що можна, а за що ні в якому разі, і для початку поділимо шкоди за ознаками:
— ті які роблять цуценята — калюжі, купки, погризені речі тощо;
— ті які роблять дорослі у вашій відсутності;
— ті які роблять дорослі у вашій присутності.
Одразу кажу, за перші дві сварити не тільки немає сенсу, а й не варто, бо це може до погіршення ситуації.
Все що роблять цуценя, вони роблять за двох обставин: не знають як треба і не мають сил терпіти.
Зрозуміло ж що в першому випадку власник має навчити як правильно, в іншому просто почекати поки малеча підросте.
До чого може привести сварка малечі за кожну погризену річ або калюжу:
— до стресу і як наслідок такої ж самої поведінки, або гірше;
— до формування недовіри та втрати зв’язку з власником;
— до навмисного приховування шкоди, наприклад калюжі та купки по під диванами.
Тож єдине, що ми маємо робити в цьому випадку аби запобігти подальшій шкоді, це навчати малечу робити правильно та пояснювати як саме робити не варто (не плутаємо зі сваркою). Для цього потрібні вже відомі нам маркери «ні» та «так», бажання та трохи часу.
Найкраще що може зробити власник побачивши природну шкоду малечі - це спокійно прибрати, бо навіть ваше осудливе цокання язиком або бурчання вони добре розуміють як прояву поганого настрою і починають нервувати.
Другий варіант шкоди — та, яку роблять дорослі за вашої відсутності.
Сварити немає сенсу взагалі, бо собака, як вже казала, не відчуває провини, а по-друге, не розуміє за що саме її сварять.
Для неї все що відбулось за вашої відсутності було цілком логічним, нормальним та відповідало стану в якому вона знаходилась на той момент.
Поясню, — здебільшого, шкода у відсутності власників робиться через «стрес розлуки». Тобто вона стресує від того, що залишається на самоті, не розуміє чи ви повернетесь, чи ні, і починає нервувати та заспокоювати себе як вміє.
Сварити за це, то лише поглиблювати страх собаки. До нервів що ви пішли, буде додаватися закріплене — власник прийде і буде сваритись.
Тому найкраще, що можна зробити, це розібратись в причинах такої поведінки, та якщо вона дійсно викликана стресом через вашу відсутність працювати над привчанням до неї та заспокоєнням.
Є випадки, коли шкода робиться поки власник дома, але в іншій кімнаті. Наприклад походити по столу, або стягнути щось з тумбочки. Це, як правило, небажана поведінка яка була ненавмисно закріплена. Тобто перший раз як собака це зробила, вона отримала підкріплення у вигляді смаколика.
Тож саме стосується і гавкотіння на будь-яке шурхотіння за дверима, скоріш за все в перші рази власникам це показалось класним і вони навмисно чи ненавмисно похвалили чим і закріпили поведінку.
Чи поможе насварити в цьому випадку? Звісно ж ні. Бо, по-перше, це було смачно або цікаво, по-друге — треба робити тихіше (в випадку зі столом) або голосніше (бо раніше власників це влаштовувало) — ось і всі висновки, які зробить шкодник. Тому просто не провокуємо й одночасно вчимо правильної поведінки.
Тепер про третій варіант. Шкода у вашій присутності. Це може бути що завгодно, від калюж та міток до гризіння речей. Таки ситуації однозначно вимагають припинення, але ж знов не через сварку, а через заборону такої поведінки. А потім обов’язково потребують аналізу чому саме вона це зробила? Що так бентежить собаку, що вона робить недозволені речі у вашій присутності? Можливо їй зле і тому вона не може потерпіти до вулиці? Можливо вона відчуває дискомфорт через напруженість у родині та намагається таким чином себе заспокоїти? Тому, шкода в вашій присутності це привід для того, щоб уважніше придивитись до собаки та з’ясувати через це вона так себе поводить.
Часто власники приписують собакам навмисне пошкодження речей через помсту або бажання досадити. Але щоб мститись або бажати зробити вам зле собака спочатку повинна образитись, зрозуміти що саме вас засмутить більше і розробити план як це зробити, щоб вам було неприємно. Я аж ніяк не зменшую собачі розумові здібності, але ні… вони такого не роблять. Первопричина такої поведінки не в бажанні помститись, а в тому дискомфорті якій відчуває собака через певні обставини.
Іноді ми самі того не розуміємо, що робимо речі які призводять до такої поведінки, наприклад поява маленької дитини, або іншої тварини в сім'ї, може викликати стрес.
Буває, що саме непослідовна поведінка власників призводить до таких стресів. Це коли реакція власників на одну й ту ж саму поведінку собаки різна в залежності від настрою, обставин, зосередженості та інших причин. Собака починає губитись як саме їй треба діяти й починає творити що попало в надії вгадати.
Тож, як бачимо, ніякого сенсу сварити немає. Можна забороняти небажану поведінку «в моменті», вчити як правильно, відучувати від небажаної поведінки, іноді просто мати терпіння почекати поки підросте.
А також є сенс проаналізувати чому саме собака це зробила, або робить на постійній основі та тоді відкоригувати її поведінку, або вашу, або вас обох.
Не впевнена, що відповідь на нього було знайдено.
Бо у справжнього цвергшнауцера спроби його насварити викликають здебільшого здивування.
Приблизно так це відбувається — Хто?! Я?! Ти впевнений? Нумо, подивись ще раз на мене, хіба я можу таке учворити? Все ще вагаєшся? Добре… а так? (ставить лапи на тебе і заглядає в очі) І так вагаєшся? Що жжжж… дуже шкода, що мені дістався такий недовірливий власник…
Це останнє, що він промовить своїм виглядом і гордо піде геть. А ти залишися мовчки стояти, бо вже нема кого сварити, і щастячко завіялось вітатись з усіма іншими або просто зайнялось своєю справою.
Є ще такий варіант поведінки — Ти справді думаєш мене сварити? Ось прямо по справжньому? (понурює голову, весь стискається у маленьку нещасну всіма затуркану грудочку).
Тут тобі стає дуже соромно за саму думку, і вже зовсім не хочеться сварити, бо розумієш, що всі пошкодження світу не варті страждань твого бородатого. Змінюєш гнів на милість і просто замислюєшся як це все швиденько прибрати, поки ще хтось не побачив та не дорікнув тебе в слабохарактерності. Тим часом цверг розпрямляє «крила» і спокійно чимчикує по своїх справах.
Але якщо серйозно, то це важливе запитання — коли та як можна і треба сварити за шкоду.
Я не дарма почала розмову саме з вигляду який робіть цверг, коли намагаєшся його сварити. Бо великою помилкою власників є те, що вони вважають, що собака відчуває провину за заподіяну шкоду. Ніт. Прийміть це.
Все, що ви бачите на мордах, у позах та рухах коли сварите — це бажання аби власник заспокоївся. Всі ці опускання морди, покаянний погляд, згорблена спина, це лише поза, що каже, — Заспокойся, все ок! Ти головне не нервуй… все норм, бачиш?
Тож розберімося за що можна, а за що ні в якому разі, і для початку поділимо шкоди за ознаками:
— ті які роблять цуценята — калюжі, купки, погризені речі тощо;
— ті які роблять дорослі у вашій відсутності;
— ті які роблять дорослі у вашій присутності.
Одразу кажу, за перші дві сварити не тільки немає сенсу, а й не варто, бо це може до погіршення ситуації.
Все що роблять цуценя, вони роблять за двох обставин: не знають як треба і не мають сил терпіти.
Зрозуміло ж що в першому випадку власник має навчити як правильно, в іншому просто почекати поки малеча підросте.
До чого може привести сварка малечі за кожну погризену річ або калюжу:
— до стресу і як наслідок такої ж самої поведінки, або гірше;
— до формування недовіри та втрати зв’язку з власником;
— до навмисного приховування шкоди, наприклад калюжі та купки по під диванами.
Тож єдине, що ми маємо робити в цьому випадку аби запобігти подальшій шкоді, це навчати малечу робити правильно та пояснювати як саме робити не варто (не плутаємо зі сваркою). Для цього потрібні вже відомі нам маркери «ні» та «так», бажання та трохи часу.
Найкраще що може зробити власник побачивши природну шкоду малечі - це спокійно прибрати, бо навіть ваше осудливе цокання язиком або бурчання вони добре розуміють як прояву поганого настрою і починають нервувати.
Другий варіант шкоди — та, яку роблять дорослі за вашої відсутності.
Сварити немає сенсу взагалі, бо собака, як вже казала, не відчуває провини, а по-друге, не розуміє за що саме її сварять.
Для неї все що відбулось за вашої відсутності було цілком логічним, нормальним та відповідало стану в якому вона знаходилась на той момент.
Поясню, — здебільшого, шкода у відсутності власників робиться через «стрес розлуки». Тобто вона стресує від того, що залишається на самоті, не розуміє чи ви повернетесь, чи ні, і починає нервувати та заспокоювати себе як вміє.
Сварити за це, то лише поглиблювати страх собаки. До нервів що ви пішли, буде додаватися закріплене — власник прийде і буде сваритись.
Тому найкраще, що можна зробити, це розібратись в причинах такої поведінки, та якщо вона дійсно викликана стресом через вашу відсутність працювати над привчанням до неї та заспокоєнням.
Є випадки, коли шкода робиться поки власник дома, але в іншій кімнаті. Наприклад походити по столу, або стягнути щось з тумбочки. Це, як правило, небажана поведінка яка була ненавмисно закріплена. Тобто перший раз як собака це зробила, вона отримала підкріплення у вигляді смаколика.
Тож саме стосується і гавкотіння на будь-яке шурхотіння за дверима, скоріш за все в перші рази власникам це показалось класним і вони навмисно чи ненавмисно похвалили чим і закріпили поведінку.
Чи поможе насварити в цьому випадку? Звісно ж ні. Бо, по-перше, це було смачно або цікаво, по-друге — треба робити тихіше (в випадку зі столом) або голосніше (бо раніше власників це влаштовувало) — ось і всі висновки, які зробить шкодник. Тому просто не провокуємо й одночасно вчимо правильної поведінки.
Тепер про третій варіант. Шкода у вашій присутності. Це може бути що завгодно, від калюж та міток до гризіння речей. Таки ситуації однозначно вимагають припинення, але ж знов не через сварку, а через заборону такої поведінки. А потім обов’язково потребують аналізу чому саме вона це зробила? Що так бентежить собаку, що вона робить недозволені речі у вашій присутності? Можливо їй зле і тому вона не може потерпіти до вулиці? Можливо вона відчуває дискомфорт через напруженість у родині та намагається таким чином себе заспокоїти? Тому, шкода в вашій присутності це привід для того, щоб уважніше придивитись до собаки та з’ясувати через це вона так себе поводить.
Часто власники приписують собакам навмисне пошкодження речей через помсту або бажання досадити. Але щоб мститись або бажати зробити вам зле собака спочатку повинна образитись, зрозуміти що саме вас засмутить більше і розробити план як це зробити, щоб вам було неприємно. Я аж ніяк не зменшую собачі розумові здібності, але ні… вони такого не роблять. Первопричина такої поведінки не в бажанні помститись, а в тому дискомфорті якій відчуває собака через певні обставини.
Іноді ми самі того не розуміємо, що робимо речі які призводять до такої поведінки, наприклад поява маленької дитини, або іншої тварини в сім'ї, може викликати стрес.
Буває, що саме непослідовна поведінка власників призводить до таких стресів. Це коли реакція власників на одну й ту ж саму поведінку собаки різна в залежності від настрою, обставин, зосередженості та інших причин. Собака починає губитись як саме їй треба діяти й починає творити що попало в надії вгадати.
Тож, як бачимо, ніякого сенсу сварити немає. Можна забороняти небажану поведінку «в моменті», вчити як правильно, відучувати від небажаної поведінки, іноді просто мати терпіння почекати поки підросте.
А також є сенс проаналізувати чому саме собака це зробила, або робить на постійній основі та тоді відкоригувати її поведінку, або вашу, або вас обох.
